Мій Сад (з прогулянки до Ботанічного саду)
По дорозі зустріла поважного шляхетного чорного ворона, надзвичайно гарного, з синім відливом (не просто якогось сіренького!), з великим шматком сиру в дзьобі, через що він і не зміг відповісти на моє привітання, лише шанобливо вклонився. Коли зайшла в сад, на мене налетіли голуби, білі, як сніг у саду, обліпили зі всіх боків, плечі, руки. Їх ніжні лапки чіпляються за мої холодні пальці, але не боляче. Ніколи не думала, що голуби теж люблять булочки з яблуком. Булочки вони люблять, яблука теж!
А далі веселі діти на санчатах з гірок, снігові баби, красиві закохані пари, закутані в довгі шерстяні шалики. Навколо сніг. Багато снігу. Йду і йду, уявляю собі, що приводжу сюди вже своїх дітей, ліпимо разом снігову бабу, розповідаю про ліс, в якому живе добра баба яга… Водночас хочеться відчути себе дитиною і щоб хтось покатав на санчатах…
Звертаю увагу на групу втаємничених людей, що виділяються з юрби. Чую їх українську розмову. Мені приємно так слухати. Щось дивне займає їх серця (я бачу). Їх усіх об’єднує православний священик в довгій чорній рясі, з такою ж чорною бородою. Поруч гарна жінка, зі смиренням Марії, в білому шалику. З ними молоді люди, хлопці і дівчата. Поспішають. Куди? Піду за ними. З-за рогу алеї виглядають золоті бані храму. Дзвіниця з кількома великими і кількома меншими дзвонами. Бум-бум! Бум-бум! Чути дзвін. А навколо все біле-біле! Чути дзвін снігу! Свічки. Запалюю свою свічку віри, і вона горить поруч із іншими свічками. Проходимо в бокову залу, в центрі якої стоїть дзбан з водою. Що це? Стаю біля ікони Марії. Вона на ній така гарна! А ось і дитина, дівчинка з білими кучериками, вона сміється. Спостерігаю цей обряд. Вдруге. Перший раз це було зі мною в Карпатському селі, в такій же, але лютневій, хуртовині. Молюсь за ту дитину, ту… Виходжу. Чути дзвін! Зустрічає і проводжає. З дзвіниці спускається дзвонар – молодий, з русявим волоссям. Іду манівцями, через сніг. Кудись туди, в зелений ліс ялин. Торкаюсь зелених голочок, струшую сніг; губами розтоплюю кришталики льоду, що звисають з ялинових гілочок. Відчуваю приємний запах хвої. Стою. І далі вгору, до того дуба. Могутній, суворий, багато років стоїть і все знає. Обіймаю його стовбур. Відчуваю його силу в своєму тілі. Легенько торкаюсь кори пальцями. Він такий міцний! Стою немов прилипла до нього і не можу відірватись.
Неподалік величезні густозелені ялини, вкриті сніговим намистом. Під ними ще зелена трава. Сюди сніг не долітає. Торкаюсь долонями трави на землі під ялинами. Завмираю. Скоро вона замерзне, але не тепер. Людина – як трава, каже пророк Ісая, скоро вона замерзне. Але поки ще є ялини для всіх. А для мене є дуб.
Під ялинами щось вишукує руда білка, перебігаючи від однієї до іншої по траві! Щось собі має на меті, подумала, побігла в сніг! Я теж іду…
І мені здавалось, що я розмовляла з ялинами, дубом і з птахами. Молилась снігом. «Я – дерево, я – сніг, я – все, що я люблю! І може, в цьому й є моя найвища сутність!»
Олеся Білоус,
м. Київ, Україна
Народилася 1983р. в Киргизії в родині геологів. Після здобуття Україною незалежності разом із батьками повернулася на Батьківщину. Дитинство минуло на Житомирщині(смт. Червоногранітне). Закінчила Житомирський державний університет ім. Івана Франка (2006), Національний педагогічний університет ім. М. Драгоманова (магістратура,2007). Навчаюся в аспірантурі Науково-дослідного інституту українознавства на філософському відділенні. Вірші пишу з дитинства. Поетичні твори, журналістські матеріали та публіцистика друкувалися в альманахах "Зоряні роси", "Вітрила", газетах "Вільне слово", "Прапор", "Християнство", "Євангельська нива". Заміжня. Член церкви «Дім Євангелія» (ВО ЄХБ, Київ)
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
МАЛЕНЬКИЙ ЛЕШИЙ Глава первая - Светлана Капинос Это произведение предназначено прежде всего для людей неверующих. Оно написано В ОБРАЗАХ, поэтому не спешите клеймить автора возмущениями типа: "маленький добрый бес?! - такого не бывает!" Я знаю. Но худ. лит-ра - не проповедь! Литература вообще не призвана ДАВАТЬ ОТВЕТЫ, она призвана "раскрывать душу", подобно тому как хирург скальпирует тело. Впрочем, кто думает иначе - пусть думает! А я с любовью и волнением предлагаю Вам первую мою книгу. Она написана в стиле может быть "Нарнии", может "Маленького Принца". Владивостокский литературный мэтр дал "Маленькому Лешему" "путёвку в жизнь" весьма высокой оценкой, сказав, что "МЛ" заставит потесниться самого Гарри Поттера! Насколько удалась эта книга - судить Вам, но она уже живёт самостоятельной жизнью, независимо от создателя. И ещё: если кому-нибудь очень захочется получить экземпляр книги - напишите, и я вышлю его Вам со своей надписью. Приятного прочтения!
Будьте как дети! - Татьяна Алябьева На собраниях верующих рассказываю рассказы, прочитанные на этом сайте.Господь благословил меня в этом и слушающим они очень нравятся. Особенно то, что пишет Марина Тихонова.Решила делиться своими наблюдениями и отважилась писать сама. Может быть и в этом Бог меня благословит? А вы как считаете?
