***
А дощ все йде і йде…
Нехай іде і не вщухає!
Я все своє життя вмираю.
І оживаю кожен день.
Я все своє життя вмираю,
Я йду до Тебе, Боже мій!
Я умираю й обираю
Від смерті викупом цей біль.
Та дощ ущух, замовкло небо –
Бо впали зливи на поля.
Життя моє! То так вже треба,
Щоб небом тішилась земля!
Олеся Білоус,
м. Київ, Україна
Народилася 1983р. в Киргизії в родині геологів. Після здобуття Україною незалежності разом із батьками повернулася на Батьківщину. Дитинство минуло на Житомирщині(смт. Червоногранітне). Закінчила Житомирський державний університет ім. Івана Франка (2006), Національний педагогічний університет ім. М. Драгоманова (магістратура,2007). Навчаюся в аспірантурі Науково-дослідного інституту українознавства на філософському відділенні. Вірші пишу з дитинства. Поетичні твори, журналістські матеріали та публіцистика друкувалися в альманахах "Зоряні роси", "Вітрила", газетах "Вільне слово", "Прапор", "Християнство", "Євангельська нива". Заміжня. Член церкви «Дім Євангелія» (ВО ЄХБ, Київ)
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Безумный век ... - Dmitriy NDOA "Как упал ты с неба, денница, сын зари! разбился о землю, попиравший народы.
А говорил в сердце своем: "взойду на небо, выше звезд Божиих вознесу престол мой и сяду на горе в сонме богов, на краю севера;
взойду на высоты облачные, буду подобен Всевышнему".
Но ты низвержен в ад, в глубины преисподней.
Видящие тебя всматриваются в тебя, размышляют о тебе: "тот ли это человек, который колебал землю, потрясал царства,
вселенную сделал пустынею и разрушал города ее, пленников своих не отпускал домой?" (Ис.14:12-17)
